Наталя Старинська: "Ми прагнемо об'єднати викладачів та надати їм інструменти для їхнього розвитку"
Наталя Старинська ділиться історією створення спільноти "Вище", наголошує на важливості навчання впродовж життя та розповідає про впровадження нових підходів у сфері освіти.



Наталя Старинська
Минулого року, прочитавши книгу експерта з освіти Кена Робінсона «Школа майбутнього», я загорілася ідеєю щодо покращення освіти через роботу з викладачами. Також мені було цікаво, як можна допомогти викладачам покращити роботу та комунікацію зі студентами.
"Ми прагнемо об'єднати викладачів та надати їм інструменти для їхнього розвитку"
Від Школи для викладачів до проекту "Вище"
В першу чергу, я звернулась з пропозицією до своєї викладачки з Національного університету «Києво-Могилянська академія» Іванової Наталії Юріївни, яка є кандидаткою економічних наук та доцентом факультету економічних наук. Я запропонувала провести для її студентів гру, під час якої вони по-різному реагували на мою пропозицію: більшість взагалі не розуміли що вони роблять та для чого їм брати в цьому участь, і лише деякі студенти дійсно зацікавились грою.

Найперше, що я запитала у них – «Що б вони хотіли змінили в університеті, щоб зробити його більш інноваційним?». Це їх настільки зацікавило, що вони запропонували багато ідей, основна частина яких стосувалась підвищення кваліфікації викладачів та нових методів викладання.

Пізніше я сформувала ці ідеї у презентацію, яку направила в Центр забезпечення якості освіти при НаУКМА. Як результат, президент Києво-Могилянської академії Сергій Квіт підтримав ідею створення Школи для розвитку викладачів і ми почали з нею працювати.

Основна мета Школи – обов'язкове підвищення кваліфікації викладача впродовж 5 років, і головне, що це спрямовано на розвиток кожного викладача. Наразі я керую цією Школою, яка поки що діє лише для викладачів Могилянки, але ми плануємо розширювати цю діяльність на викладачів інших вишів.

Проект «Вище» з'явився трохи пізніше, тоді коли я зрозуміла, що насправді дуже багато залежить від комунікації, адже викладачі – це досить закрита аудиторія, вони не часто спілкуються між собою, навіть працюючи в одному університеті. Тому ми прагнемо об'єднати викладачів та надати їм інструменти для їхнього розвитку. Власне, через це ми з Анастасією Нуржинською заснували проект «Вище».
Про концепцію навчання
впродовж життя
Основна ідея проекту «Вище» полягає в концепції «life long learning» (навчання впродовж життя). Насправді, ця концепція має багато вимірів, починаючи з усвідомлення того, що в майбутньому швидкість змін лише зростатиме і, швидше за все, знадобиться не лише базова освіта, але й навчання впродовж життя. Тому деякі професії з часом зникатимуть, а людям доведеться перекваліфіковуватись, тобто отримувати нові знання та навички.
В рамках проекту "Вище" функціонує сайт та сторінка у Facebook, де ми публікуємо різні інформаційні матеріали, а саме кращі практики українських викладачів.
Їх насправді є багато, просто вони не спілкуються між собою і не мають звідки дізнаватись інформацію про ті чи інші методики викладання. Найцінніша річ, яку я вже давно помітила – це коли викладачі навчають один одного, діляться досвідом, долучаються до дискусій.

Тому, по-перше, проект "Вище" допомагає дізнатись викладачам про те, які зараз є практики, можливості та методи викладання. По-друге, це також можливість в майбутньому долучатись до онлайн-курсів, що дозволять викладачам розвивати навички.
Ще одна важлива тема, про яку ми говоритимемо в рамках "Вище" – це підтримка викладачів. Дуже часто у навчальних закладах я спостерігаю таке ставлення до викладачів, як ніби вони всім винні: студентам, адміністрації, міністерству. Питання в тому, що якщо ми хочемо, щоб зміни були системними, має бути системна підтримка тих людей, які ці зміни впроваджують.

Крім роботи з викладачами, ми плануємо розвивати університет як екосистему, що складається з багатьох частин, де викладачі лише одна з них. За словами ректора УКУ о. Богдана Праха, в університеті важливо все – починаючи від менеджменту, адміністрації, студентів, викладачів та матеріально-технічного забезпечення. І я погоджуюсь з цією думкою. Саме тому ми також працюватимемо над покращенням атмосфери в університеті.
"Потрібно працювати над тим, щоб університети розвивали новітні підходи у навчанні та формулювали свої програми з точки зору того що студент буде вміти, а не лише знати"
Про зміни у вищій освіті та компетентнісний підхід
Насправді, певні зміни у вищій освіті вже намагається впроваджувати Міністерство освіти та науки України. Звісно, не все так ідеально, але при цьому ми бачимо рух в сторону тенденцій, починаючи від компетентнісного підходу, тобто коли університетські програми мають не лише давати знання, але й розвивати навички студентів. Кожен п'ятий роботодавець наголошує на тому, що знання та кваліфікація випускників вишів наразі недостатні для потреб їхнього бізнесу, адже випускники університетів часто не можуть донести свою ідею, презентувати її, а також не вміють працювати в проектах.

Саме тому потрібно працювати над тим, щоб університети розвивали новітні підходи у навчанні та формулювали свої програми з точки зору того що студент буде вміти, а не лише знати. Однак, у цій ситуації існує схожа проблема у відсутності підтримки цих змін та нерозумінні як їх впроваджувати.

В першу чергу, слід проводити масштабну роз'яснювальну роботу щодо того, як працювати із компетентнісним підходом, в рамках якого зміниться і сам курс. Відповідно, якщо раніше знання студента перевіряли за допомогою лекцій, семінарів та контрольних, то тепер потрібно продумати перевірку знань таким чином, щоб студент після курсу зміг щось презентувати та захистити свою думку.

Однак, одна із загроз впровадження цього підходу у навчанні – це те, що люди скоріше за все ставитимуться до оформлення документації щодо конкретного курсу дуже формально.
Про важливість розвитку університетського менеджменту
Для того, щоб університети дійсно розвивалися, потрібна більша фінансова автономія. Звісно ж зараз університети є автономними в плані змісту навчання, однак всі державні установи, до яких належать і університети, мають обмежені можливості щодо розпорядження власними коштами.
Крім того, для реальних змін необхідно працювати не лише з викладачами, але й з іншими ланками університету. Тобто, щоб кожен розумів свою роль у навчальному процесі і для того, щоб усі ланки університету працювали спільно – важливо, щоб вони не суперечили один одному.
Ніхто ніколи не вчив мене, як спілкуватися з людьми, як краще достукатися до студентів. Коли я стала викладачем, в мене був свій досвід і приклади моїх викладачів, які навчалися ще за радянських часів. Людина в такій ситуації справляється як може. За таким принципом працює і менеджмент університетів.
Під час Школи при НаУКМА ми побачили різні приклади, запрошували різних людей розповісти про "problem based learning" – коли вони самі збирають команду, складають план дій і виконують роботу.
Чи можна проводити "problem based learning", в рамках навчання використовуючи реальні приклади? Звичайно, що усі ці ідеї можна впроваджувати, однак для цього потрібен хороший менеджмент. Інакше вся ця взаємодія із замовником та командою, відслідковування не тільки того, чи студенти отримали знання, але й того, чи вони правильно працюють в команді, і чи добре у них виходить робота у проекті – усе це має робити викладач.

Я не скажу, що немає викладачів, які цим займаються – вони є, але їх не так багато. Для того, щоб зміни були системними, а викладачі мали можливість використовувати різні методики із залученням реальних проблем і командної роботи, для цього їм потрібні менеджери всередині університетів, які будуть організовувати усе це.
"Дуже часто викладачі стикаються з тим, з чим раніше стикалися роботодавці – студенти збираються в групи, дивляться один на одного, але не працюють злагоджено"
Командна робота, як важлива навичка для роботодавців
Звичайно, якщо говорити про навички, які цінують у працівниках, то все залежить від роботодавця. Одні хочуть бачити незалежних, вільно мислячих людей, а інші – навпаки. Але, в цілому, навички – це компетенція, тобто, вміння спілкуватися, розумітись з іншими, вести переговори та чітко висловлюватись.

Дуже часто я також говорю про вміння працювати в команді, адже у школах та університетах є багато індивідуальних завдань, тому люди просто не знають як працювати у команді.

Це ще один великий виклик для викладачів. Тому що коли викладач зазначає, що у своєму курсі хоче розвивати командну роботу – це означає, що він сам має розбиратися в командній роботі та давати поради студентам у конкретній ситуації.

Крім того, дуже часто викладачі стикаються з тим, з чим раніше стикалися роботодавці – студенти збираються в групи, дивляться один на одного, але не працюють злагоджено. Або ж один бере на себе все, а решта не знають хто і що повинен робити. І тоді завданням викладача є допомогти їм навчитися працювати в команді.

Приміром, часто викладачі, які практикують командну роботу спеціально ділять студентів на різні команди, тому що в реальному житті у вас рідко буде можливість сформувати команду з тих, хто вам подобається – вам доведеться працювати з тією командою, яка вже є.
Баланс між практикою та теорією у навчальному процесі
По-перше, якщо викладач у рамках свого курсу хоче, щоб студенти навчались працювати з реальними кейсами та застосовували теоретичні знання для вирішення реальних проблем, тоді потрібно подумати над різними підходами у навчанні. Наприклад, можна в рамках свого курсу запросити людину розповісти студентам про реальну проблему, а вони вже мають допомогти у її вирішенні.

Другий варіант – самому розробити кейси і запропонувати командам студентів їх вирішити. Також дуже часто викладачі у рамках свого курсу практикують роботу над фінальним проектом, який і є заліком або ж іспитом з цього предмету. Однак, такий підхід вимагає організаційних зусиль від викладача, котрий цим займається. Тому в цьому випадку все має бути більш системним, потрібно розуміти, що питання впровадження практики потрібне не викладачеві, а університету, а відтак останній має надавати їм відповідний ресурс для цього.
Наприклад, в університеті Роттердаму практикують так звані "owners track", коли студентам, яким вже нецікава звичайна університетська програма, пропонують долучитись до "minor", тобто працювати над вирішенням реальних проблем, інколи навіть у співпраці з державними органами.
Викладач в даному випадку – це людина, яка просто їх направляє, він не знає відповіді на це запитання, однак влаштовує зустрічі з експертами, допомагає організувати цей процес. По завершенню цієї програми студенти отримують престижний диплом і мають змогу долучитись до чогось важливого і реального. Приміром в НаУКМА є "minor" з права – це серія курсів, які формують додаткову спеціальність.
"Мені імпонує модель "перевернутого класу", коли пасивним навчанням (тобто лекціями і читанням) студенти займаються вдома, а лекційний час присвячується спільним проектам та вирішенням практичних завдань"
Про переваги онлайн-курсів для викладачів та університетів
Загадаймо за якою схемою в нас відбуваються заняття у вишах. Ви приходите на лекцію і слухаєте теоретичну частину, а вдома ви виконуєте практичні завдання. Однак, за цих умов виникають складнощі з практичною частиною, оскільки ви не маєте з ким порадитись і змушені самі виконувати завдання.

Мені імпонує модель "перевернутого класу", коли пасивним навчанням (тобто лекціями і читанням) студенти займаються вдома, а лекційний час присвячується спільним проектам та вирішенням практичних завдань. А допомогти у цьому викладачам можуть онлайн-курси, які розширюють можливості для використання інших підходів у навчанні.

Наприклад, якщо у рамках вашого курсу теоретична частина викладена в онлайн, тоді ви можете більше часу приділити для практичних та семінарських занять. Це дійсно приклад того, як онлайн-курси, крім реклами самого університету, допомагають викладачам заощаджувати свій час для інших активностей в рамках лекційних занять.

Однак, єдиний мінус онлайн-курсів – це те, що вони не можуть замінити глибинну співпрацю людини з людиною, але при цьому вони можуть стати інструментом, який дозволить викладачеві розширити можливості в рамках свого курсу. Правда, для того, щоб розробити такий онлайн-курс потрібно приділити багато часу та зусиль.
Великий світ можливостей для викладачів
Варто зазначити, що є багато можливостей для роботи у закордонному університеті, участі в міжнародниих проектах, наприклад, "Горизонт", "Еразмус" та інші.

Є також можливості підвищення кваліфікації. Де шукати ці можливості? По-перше, на нашому порталі "Вище" та інших сайтах. Наприклад, в НаУКМА багато викладачів брали участь у різних проектах: починаючи від можливостей організації навчання для осіб з порушенням зору і закінчуючи "problem based learning".

Можливості – це те, що може заохотити людину стати викладачем, брати участь у міжнародних проектах та обмінюватися досвідом.