«Вище» розпочинає спецпроект Go Higher, Education!
Go Higher, Education! – серія матеріалів про вищу освіту, що таке освіта у сучасному світі, яка вона в Україні і як подолати розрив між «ідеальним образом» та наявною ситуацією. Які стратегії, інструменти та підходи можуть в цьому допомогти та що для цього потрібно.
В сучасному світі поняття «вища освіта» вже давно не означає 5 років, проведених за університетською партою – нині процес освіти триває все життя. Свого часу концепція longlife education спричинила революцію в освітній галузі, ставши відповіддю на виклики часу і пришвидшення темпу життя. У новому інформаційному світі відбулася зміна статусу знань та освіти. Сьогодні вища освіта – не просто перепустка у краще майбутнє. Це фундамент, на якому будується персональний та професійний розвиток особистості, і, як наслідок, суспільства в цілому.

В рамках нашого спецпроекту ми будемо говорити про ролі і функції освіти в сучасному світі, про якість вищої освіти, про релевантність отриманих знань запитам ринку праці, та ще про багато іншого. Але почнемо із аналізу того, що сьогодні відбувається з системою вищої освіти в Україні – які тренди формують порядок денний у освіті, і з якими ключовими викликами доведеться мати справу сьогодні і завтра.
Go Higher, Education! – серія матеріалів про вищу освіту, аби поговорити про те, що таке освіта у сучасному світі, яка вона в Україні і як подолати розрив між «ідеальним образом» та наявною ситуацією. Які стратегії, інструменти та підходи можуть в цьому допомогти та що для цього потрібно.

В сучасному світі поняття «вища освіта» вже давно не означає 5 років, проведених за університетською партою – нині процес освіти триває все життя. Свого часу концепція longlife education спричинила революцію в освітній галузі, ставши відповіддю на виклики часу і пришвидшення темпу життя. У новому інформаційному світі відбулася зміна статусу знань та освіти. Сьогодні вища освіта – не просто перепустка у краще майбутнє. Це фундамент, на якому будується персональний та професійний розвиток особистості, і, як наслідок, суспільства в цілому.

В рамках нашого спецпроекту ми будемо говорити про ролі і функції освіти в сучасному світі, про якість вищої освіти, про релевантність отриманих знань запитам ринку праці, та ще про багато іншого. Але почнемо із аналізу того, що сьогодні відбувається з системою вищої освіти в Україні – які тренди формують порядок денний у освіті, і з якими ключовими викликами доведеться мати справу сьогодні і завтра.
Виклик як можливість
Всі ці тенденції обумовлюють (а подекуди і реактуалізують) ряд викликів, що стоять перед освітньою галуззю. Ми проаналізували ключові виклики та поговорили з експертами про те, як дати раду кожному з них на практичному рівні. Ми не виокремлювали як окремий виклик системний брак фінансування (хоч це фундаментальна проблема), але аналізували наслідки, спричинені браком коштів.
Перший важливий тренд – трансформація поняття «освіта» як такого та його функцій
Нині люди все частіше обирають не якусь одну спеціальність на все життя, а синтез двох чи більше, працюють мультидисциплінарно, або ж змінюють напрямок кар'єри протягом життя. Вища освіта більше не асоціюється лише з вузьким поняттям «університет», натомість сьогодні формальна та неформальна освіта працюють в синтезі, доповнюючи та підсилюючи одна одну.
Друга тенденція,
що впливає
на сферу освіти
– глобалізація
Тут варто згадати і болонський процес, завдяки якому росте кількість студентів в світі, і якість вищої освіти, і впровадження єдиних освітніх стандартів по всьому світі. Для української вищої освіти глобалізація означає також і конкуренцію. В новій реальності конкурувати доведеться всім: навчальним закладам – на глобальному ринку освітніх послуг, їх випускникам згодом – на ринку праці.
Третя тенденція
– це вплив
інформаційних
технологій
Нові технології не лише докорінно змінили спосіб життя людей, а й вплинули на галузь освіти.
Один з наслідків цього – стрімкий розвиток дистанційної освіти (причому, у секторі неформальної освіти навіть більше).
В сучасному стрімкому світі можливість вчитись в зручний час і спосіб – великий бонус.
Зміст


1. Зміна функцій
і формату освіти
Зміна функцій освіти на глобальному рівні – водночас і тенденція, і виклик.

Наразі роль та функції освіти та навчального закладу переживають справді фундаментальні зміни. Змінилася сама суть освіти – це більше не колекціонування дат та назв, а в першу чергу формування поглядів і світогляду студента.

Раніше опція «записати і вивчити» була вкрай важливою у навчанні, а екзамени перевіряли саме обсяг та рівень засвоєної студентом інформації. В сучасному світі необхідність запам'ятовувати величезні обсяги інформації відпала, а викладач вже не є ексклюзивним носієм знання.

«Нині настала нова ера того, як люди навчаються, - говорить експертка з комунікацій, викладачка НАУКМА, співзасновниця проекту «Вище» Анастасія Нуржинська. – Вінцем освітнього процесу тепер є не принцип запам'ятовування, а синтез, аналіз та креативність. Змінився і формат навчання – сьогодні до 30% вишів використовують дистанційну форму навчання».

Для сучасного університету сьогодні стає все більш важливо, зберігаючи всі академічні компетенції, бути також майданчиком для відкритої комунікації та обміну думками.
Чітко усвідомити, як змінилося поняття освіти в сучасному світі, якими сьогодні є її ролі та функції, та враховувати це у своїй роботі або навчальному процесі. Відкритість до нового та постійне оновлення – запорука відповідності часу.


2. Зміна ролі викладача
Як наслідок змін функцій і формату освіти, змінюється також і роль викладача: він сьогодні не лише передає студентам знання, але і дає їм цілу систему soft skills, навичок дослідницької роботи, розвитку власної кар'єри тощо. Викладачі стають все менш прив'язані до одного навчального закладу, і в цьому сенсі можуть бути рольовою моделлю для власних студентів, демонструючи приклад успішної експертної та наукової кар'єри.

Викладач сьогодні має бути ментором, фасилітатором, створювати оптимальні умови для прогресу студентів. Ключова функція ментора у тому, аби розкрити когнітивні здібності студентів до навчання: знайти внутрішні мотиватори студентів до навчання, і сформувати навчальний графік так, аби розподілити час, коли студент споживає знання, коли працює самостійно, з викладачем та з іншими студентами. «У створенні умов для навчання важлива інклюзія, - впевнена Анастасія Нуржинська. – І це історія не лише про людей з особливими потребами, але й в першу чергу про врахування особливостей студентів до сприйняття інформації.

Варто пам'ятати, що освіта – це не про насилля, а про натхнення і створення бажання продовжувати навчатися протягом усього життя».
Нуржинська радить викладачам впроваджувати нові підходи та інструменти у свою практику. Зокрема, використовувати саморефлексію, розпочинаючи кожен навчальний курс і навіть лекцію з запитання про очікування студентів.

По-друге – давати студентам можливість вибору (наприклад обрати формат або подачу інформації).

По-третє – приділяти увагу роботі в групі, створюючи умови для обміну думками та зворотнього зв'язку.


3. Нерелевантність вищої освіти в Україні світовим
стандартам
Наступний виклик – вже внутрішній, і це нерелевантність вітчизняної вищої освіти сучасним світовим стандартам. На законодавчому рівні загальна рамка стандартів вищої освіти в Україні визначена 10 статтею Закону України про вищу освіту. Сюди входить широкий перелік вимог до освітньої програми: від переліку компетенцій майбутніх спеціалістів – до вимог до якості освіти та професійних стандартів. Проте на практиці Інертність української системи освіти вкупі з бюрократією сповільнюють освітню реформу та спричиняють відставання української вищої освіти від світових стандартів. Це стосується і навчальних програм, і якості викладання, і співвідношення ціна/якість освітніх послуг.

«Концепція університетської автономії включає в себе академічну, фінансову та організаційну автономію, - говорить голова вченої ради НАУКМА, керівник центу забезпечення якості освіти Сергій Квіт. – Українські реформи поки що сягнули лише академічної. Держава продовжує контролювати фінанси університетів, а якість приватних закладів вищої освіти є надзвичайно низькою. Попри їх велику кількість, про якість можна вести мову стосовно не більше 5 з них».
В Україні давно назріла необхідність реформи системи освіти в цілому, і вищої освіти як її важливої складової. Звісно, це вимагає переосмислення багатьох досі застарілих підходів та відповіді на ряд «контрольних запитань»: чому, кого, як і головне навіщо вчити в українських вишах. На практичному рівні вкрай важливим є системний менеджмент вищої освіти: необхідно грунтовно оновити навчальні програми, створити систему контролю якості освіти. Але впроваджувати нові інструменти та підходи, підвищувати якість викладання тощо можна навіть на рівні кожного окремо взятого викладача.

Пан Квіт переконаний, що наближення українських вишів до світових стандартів якості можливе лише за умов реальної фінансової автономії. «Університети самі мають відповідати за власну якість, - говорить Сергій Квіт. - Тоді на перше місце вийде репутаційний капітал, а відтак зникне корупція, будуть взяті до уваги міжнародні критерії якості. Найперше слід відмовитися від практики державного замовлення, запровадити базове фінансування, визначити критерії якості закладів освіти і дати вишам нормально співпрацювати і конкурувати».


4. Внутрішня та зовнішня конкуренція
Потреба конкурувати як всередині країні, так і на міжнародному рівні – ще один серйозний виклик для вищих навчальних закладів. Небажання більшості українських вишів конкурувати за студента лише зменшує їхні шанси на успіх.

Зовнішня конкуренція – не менший виклик для української вищої освіти. Сьогодні молодь ризикує, витративши час, гроші та зусилля на отримання диплома в Україні, згодом мати складнощі з працевлаштуванням. Тому щороку все більше української молоді їде штурмувати закордонні виші. Сусідні країни (наприклад, Польща) йдуть цьому назустріч, і спрощують процедуру подання документів та вступу для іноземних абітурієнтів.
На думку освітнього експерта Миколи Скиби, у конкурентній боротьбі переможуть ті виші, яким вдасться створити власну унікальну пропозицію. Серед небагатьох успішних прикладів в цьому сенсі Скиба називає НАУКМА і УКУ, та відзначає, що «інші виші чекає сумна доля, якщо вони не пере форматуються. Українські виші все одно будуть укрупнення, а після цього буде необхідно об'єднати життєздатні заклади на рівні горизонтальних зв'язків. Кожен виш має сформулювати свою унікальну пропозицію – це необхідна умова конкурентоздатності на глобальному ринку. Сьогодні потрібно конкурувати на рівні рішень, а не просто знань чи технологій», - впевнений Микола Скиба.

Запорука міжнародної конкурентоздатності, на думку Скиби – це усвідомлення своїх унікальних сильних сторін, та системна робота над недоліками. «Українські виші можуть бути цілком конкурентні на зовнішньому ринку, деякі з них можуть дати фору, наприклад, польським навчальним закладам, - впевнений Скиба. – Але іноземні виші дають диплом міжнародного зразка та можливість стажуватися за кордоном. Українським закладам треба підтягувати якість менеджменту, ставлення до студентів, якість взаємодії з містом, громадою. Стратегія має полягати в тому, як із тим людським капіталом, що ще лишився в університетах, знайти вирішення нагальних викликів».

5. Низька академічна мобільність та міжнародна залученість
З одного боку, в Україні сьогодні є достатньо можливостей для студентів, викладачів, та для наукового співробітництва. Наша країна є частиною програми Erasmus, існують і інші можливості для отримання грантів, гостьових візитів, резиденцій. «Але чи завжди наші викладачі та студенти готові надіслати резюме в потрібному форматі? Чи володіють вони англійською на необхідному рівні?», - задає риторичне питання Анастасія Нуржинська. За дослідженням Британської Ради в Україні менше 10% викладачів українських вишів володіють англійською на достатньому рівні. Тільки 20% використовує іноземні джерела. І лише 1% відсоток курсів в українських вишах читаються англійською. Таким чином ми самі обмежуємо доступ до України іноземних студентів і викладачів.

Міжнародна залученість дуже важлива і для самих викладачів, оскільки дозволяє вийти на новий рівень професійного розвитку та побудувати мережу контактів з професіоналами та інституціями по всьому світі. «В моїй роботі мені дуже допомагають міжнародні навчальні поїздки, – говорить Тамара Марценюк, кандидатка соціологічних наук, гостьова дослідниця Колумбійського університету за програмою ім. Фулбрайта, доцентка кафедри соціології НАУКМА. - Ми маємо низку стипендійних можливостей поїхати на навчання за кордон. Цим шансом варто скористатися. «Інший» досвід – це завжди цікаво, адже він стосується іншої країни та культури, інших цінностей та світогляду. Надзвичайно захоплююче пожити в серцевині мультикультуралізму, та спробувати себе в іншому навчальному середовищі».
Викладачам – бути проактивними, планувати власну кар'єру, розвивати свою міжнародну залученість. «Потрібно самостійно включатись у міжнародні професійні мережі, - підтверджує Микола Скиба. – Голосувати ногами, руками і головою, і завдяки власним зусиллям опинятись в тому місці, де твої здібності можуть бути реалізовані якнайкраще. Кваліфікований спеціаліст завжди буде професійно запитаний. Але, на жаль, поки що це працює на рівні особистої проактивності окремих викладачів – системної політики в цьому напрямку в Україні немає. В цьому сенсі ми випадаємо з сучасного світу, а українські виші існують в певному комунікаційному вакуумі».

Вишам, зі свого боку, варто створювати для викладачів умови для професійного розвитку, зокрема, для підвищення рівня англійської. Запроваджувати таку адміністративну норму як мінімальна кількість курсів англійською (наприклад, 5% чи 10%). Також виші можуть додатково заохочувати своїх викладачів: наприклад, в НАУКМА існує спеціальна премія для тих, хто викладає курси англійською.

6. Низька престижність професії викладача
Це ще один важливий аспект, який на репутаційному рівні працює не лице проти професіоналів освітньої галузі, але й проти системи освіти в цілому. Звісно, тут неможливо цілком «вимкнути» державу, знявши з неї всю відповідальність за стан справ в галузі (а низька престижність професії викладача є наслідком цього стану справ). Але в умовах, коли держава не вельми цим опікується, виші також мають робити все від себе залежне для виправлення ситуації.

Експертка з управління проектами, співзасновниця спільноти «Вище» Наталя Старинська зазначає, що вплив держави тут справді є суттєвим. На її думку, з боку держави для підвищення престижності викладацького фаху потрібна фінансова автономія вишів та зміна правил розрахунку навантаження викладачів. «З точки зору університету є кілька речей, - говорить Наталя Старинська. – По-перше, керівництво має почати цінувати викладачів. Я іноді зустрічаю підхід «ми» (керівництво), і «вони» (викладачі, адміністрація). Але це лише посилює комунікаційну прірву. По-друге, важлива атмосфера довіри та контролю. За відсутності фінансової автономії в університетах престижність професії викладача можна підтримати хорошим міжнародним відділом. Участь в програмах міжнародної мобільності, грантах на наукові дослідження заохочують практиків з бізнесу йти у викладання. Це також піднімає статус викладачів і у власних очах, і в очах студентів».

Анастасія Нуржинська також додає, що «важливо підвищувати розуміння важливості і престижність викладацької професії серед зовнішніх аудиторій. Суспільство має розуміти, чому це важливо».
Підвищувати престижність професії викладача, працюючи як з внутрішньою аудиторією (викладачами), так і з зовнішньою. Виші мають допомагати викладачам у розвитку навичок їх професійного позиціонування. «Викладачі повинні вчитися презентувати себе та свої досягнення: створювати резюме та портфоліо, промотувати себе як спеціалістів, - говорить Нуржинська. – Для цього треба показати викладачам, які можливості існують. Вони можуть не лише читати лекції, але і проводити додаткові тренінги, писати книжки, брати участь у професійних подіях за кордоном тощо».

В багатьох країнах світу є таке поняття, як Teaching excellence centres, або центри підвищення якості викладання. Такий є у Стенфорді, і у багатьох інших іноземних навчальних закладах. Це окремий центр всередині вишу, де фахівці працюють над своєю викладацькою майстерністю, проходять навчання, тренінги тощо.

Щодо промоції професії викладачів для широкої аудиторії, то в останні роки в Україні з'явилася ціла низка освітніх ініціатив, що працюють в цьому напрямку – серед них Освіторія, Global Teacher Prize та ін. Аналогічні ініціативи з'являються і в університетах (найбільш відомий на сьогодні – у НАУКМА). Це допомагає популяризувати роботу викладачів і долати стереотипи про освіту в Україні як відсталу й архаїчну сферу.
ЗВ'ЯЖІТЬСЯ З НАМИ
ЗВ'ЯЖІТЬСЯ З НАМИ
ЗВ'ЯЖІТЬСЯ З НАМИ
ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ